Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


Чому бідні - бо двомовні. Російська мова в Україні є економічно невигідною

ZaUАorg неодноразово піднімав тему того, чому наявність в країні декількох державних мов не приносить цій державі нічого, окрім шкоди. Проте є один аспект, про який варто поговорити окремо. Двомовність в Україні – це не лише несправедливо з національної точки зору та неефективно з точки зору зміцнення державної незалежності. Це також колосальні економічні збитки.

Автор: Сергій ЛУК'ЯНЧУК - ZaUАorg

Почати варто з однієї цікавої історії. В далекому 2003 році (якщо хтось забув – за президента Кучми, якого в українському буржуазному націоналізмі навряд чи можна звинуватити) було прийнято зміни до закону «Про мову реклами». Шоста стаття цього закону заявляла цілком недвозначно: «реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою» (в 2004 році новими поправками цю норму значно пом’якшили, але про це згодом).

З цього приводу в російсьомовному українському журналі «Компьютерное обозрение», який автор купує вже понад десять років, була опублікована істерична редакційна колонка: мовляв, тепер через україномовну рекламу буде нести страшенні збитки. І взагалі, домінування української мови – це «повернення в землянки».

Обурені таким шовінізмом читачі на форумі журналу висловили все, що вони думають про подібні «звернення». Але мова не про це: якщо через шість з половиною років погортати свіженький номер «Компьютерного обозрения», то виявляється, що АБСОЛЮТНА БІЛЬШІСТЬ РЕКЛАМИ В НЬОМУ – УКРАЇНОМОВНА. І це, вочевидь, не створює жодних проблем ні рекламодавцям (серед яких є потужні західні компанії), ні споживачам в самій Україні.

Понад те, в березневому примірнику журнала, який лежить зараз перед автором статті, єдиною російськомовною рекламою є «внутрішня» реклама самого видавничого дому, за яку журналові ніхто не платить.

Чому так? Адже «пом’якшений» варіант закону «Про рекламу» (де шоста стаття вже інша – «Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до законодавства України про мови») не може служити підставою для запровадження санкцій проти російськомовної реклами.

А тому що інакше і бути не могло.

Навіть найбільш зашорені діячі рекламного бізнесу дуже швидко збагнули – якщо мова йде про потужного замовника, який хоче продавати свій продукт в Україні, то адаптація цієї реклами під українську мову буде справою саме українських фахівців. І зароблять на ній українські фахівці. Вже з однієї цієї причини україномовна реклама вигідна Україні.

А тепер уявімо, що вся реклама в Україні іде російською мовою. В такому випадку умовний Samsung, Microsoft чи Mercedes не має жодних потреб платити гроші українським рекламним компаніям. Він просто бере готовий рекламний макет, зроблений для російського ринку, і ставить його на білборд чи журнальну шпальту.

Та й навіщо в цій ситуації український журнал? Беремо російське видання, реєструємо його українську версію і передруковуємо без змін, додавши лише 5% специфічної для України інформації. Як чудово – замість повноцінної редакції маємо пару-трійку регіональних кореспондентів. Думаю, власники та працівники українських російськомовних видань будуть у захваті від чудової перспективи втратити роботу та прибутки.

Зрозуміло, що є принципові ідіоти, які неспроможні усвідомити, що українська мова захищає їх ринкову нішу від зовнішніх конкурентів. Однак, на щастя, раціональних людей значно більше. І вони ящо й не зразу, то дуже швидко починають розуміти, що це таке - два-три десятки мільйонів споживачів україномовної продукції.

Приклад другий – освіта.

Розмови про небезпеку русифікації освітніх процесів найчастіше зводяться до питань національної ідентичності, і це правильно. Але можна поглянути на це і з суто економічної точки зору (освіта в сучасній цивілізації - це така ж послуга, як і, скажімо, пошиття костюма). І прийти до елементарного висновку – віддання освіти «на відкуп» мові сусідніх країн призводить до неминучого занепаду освітніх закладів у цій країні. З суто прагматичних причин.

Ось перший же лінк, отриманий пошуком в Інтернеті за рядком «100 найкращих університетів». Неважко помітити, що попри засилля американських вузів, до цього списку входять, наприклад, два університети Голандії – Утрехтський та Лейденський (другий перебуває на сходинку нижче від російського МГУ – єдиного, до речі, в цьому списку).

Мабуть, ці університети мають такий високий міжнародний рейтинг тому, що дозволяють абітурієнтам вчитися не лише голандською, а й англійською чи німецькою? І тим самим демонструють наочну перемогу того підходу, який зараз хоче запровадити в Україні дешевий клоун міністр освіти Табачник?

Дідька лисого.

На сайті Лейденського універститету в розділі для бакалаврів прямо вказано – курси читають голандською мовою. Якщо не знаєте мови – є спеціальна програма Dutch Studies, ідіть і вивчайте. В Утрехтському університеті англомовні освітні програми надають відокремлені коледжі. Основне навчання - голандською.

А тепер уявімо собі, що голандці з причин, які зараз активно пропагують в Україні (підтримка мовних меншин, дотримання прав іншомовних громад тощо) запровадили б у себе шкільне навчання німецькою мовою. Німців у Голандії не бракувало ніколи. Чим би це завершилось?

А тим, що найталановитіші та найперспективніші студенти поїхали б учитися до сусідньої Німеччини. І викладачі вирушили б туди ж само. І стали б провідні голандські університети із світовим ім'ям зачуханими провінційними навчальними закладами.

Вигідно б це було Голандії, її викладачам, науковцям та студентам? Зараз люди з інших країн готові вивчати голандську, щоб здобути знання (і платити за це гроші) в Утрехті чи Лейдені. А так навіть свої платили б гроші навчальним закладам сусідніх країн.

Звернімо увагу ще на один момент - рідна голандська мова аж ніяк не перетворила голандські університети в такі собі другорядні освітні гетто для співвітчизників, які - о жах - не могли здобути першокласні знання російською німецькою чи англійською. І аж ніяк не завадила появі високого наукового авторитету голандських вишів. Навпаки, вона допомогла створити те середовище, без якого виникнення престижної та визнаної в світі освітньої та наукової системи в Голандії було б неможливим.

Зрештою, не треба далеко ходити – люди, які здобували вищу освіту за часів СРСР, добре пам’ятають, що ЖОДЕН український університет чи інститут за рівнем престижності не міг і близько дорівнятися до московських вишів навіть не найвищого рівня. Москва, як класична метрополія, висмоктувала з навколишніх провінцій все найбільш перспективне. І ставлення було відповідне. "Вчився в університеті Шевченка? - Ну, молодець. - А ти де? В МГУ? Оооооо!!!"

Зараз, через якісь 19 років, ситуація вже змінилася: студенти Могилянки, Київського політеху, чи університету Шевченка нітрохи не комплексують, що їхні навчальні заклади гірші за московські. І вони (якщо говорити про першу п'ятірку українських вишів) насправді й не гірші.

Зрозуміло, що процес створення дійсно авторитетної національної освіти в Україні ще тільки почався – до Утрехту нам далеко. Але якщо переможе концепція табачників, то таких вишів в нашій країні не буде ніколи.

Не можна оминути увагою і кінопереклад.

Тут ситуація така ж очевидна, як і з україномовною рекламою – однак у другому випадку час вже все розставив на свої місця, а в першому існують спроби «відіграти все назад».

Фінансова статистика роботи кінотеатрів переконливо свідчить – запровадження української мови для перекладу іноземних фільмів не могло зашкодити популярності кіноперегляду, якщо прибутки зросли у півтора рази за два перші місяці 2010 року - до 102 мільйонів (!!!) гривень. А ще раніше Міністерство культури і туризму України повідомляло про збільшення валових зборів від кінопоказів в Україні в 2009 році на 37% у порівнянні з 2008 роком.

Але це тільки прибутки від глядачів. А це ж тільки найбільш помітна частина – а є ще й праця перекладачів, акторів, що озвучують фільм, все тих же рекламістів, які привертають увагу саме до цієї стрічки. В поєднанні з підвищеним попитом на кінематограф прибутки від цієї діяльності мультиплікуються.

А тепер уявімо собі, що український кінопереклад скасовано. Всі ці фахівці автоматично втрачають заробіток. Адже ніхто не буде створювати в Україні якийсь особливий російськомовний переклад – прокатники просто візьмуть версію, зроблену для Росії, і «крутитимуть» її в нас. Це колосальна втрата грошей для всієї нашої кіноіндустрії, а вигоду від цього здобуде вузька групка людей, які зекономлять на українському перекладі.

З усього вищенаведеного виникає резонне питання – чому ж, якщо українська мова в Україні є не лише «національно виправданою», але й комерційно вигіднішою, ніж російська, її запровадження зіштовхується з такою потужною протидією?

Причини тут можуть бути дві. Перша – вперта інерційність тих самих «принципових ідіотів», які не бачать, що україномовне середовище формує для їх бізнесу унікальний ринок і захищає цей ринок від проникнення зі сторони. Але цих людей з кожним роком стає все менше – природа бізнесу така, що дурні в ньому довго не виживають.

Але є і друга причина. Якщо Україна перестає бути Україною і стає Малоросійською губернією в складі Росії, тоді не мають значення переваги для українського бізнесу, освіти чи мистецтва. Адже зникає саме середовище, в якому ці переваги могли б існувати.

І в цьому сенсі політика табачників та колісниченків, які свідомо впроваджують збиткову для України мовну політику, є цілком логічною і зрозумілою. Гауляйтери й намєстнікі не можуть діяти якось інакше.


Для друку


Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати