Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


Брейгель і Пікассо знову в Україні: як повертаються шедеври, вивезені за кордон

Цінності, вивезені в буремні часи з наших музеїв, повертаються - дивовижне старовинне скіфське дзеркало, дорогоцінні фрагменти фресок Михайлівського Золотоверхого собор, картина «Сільська сцена» роботи відомого голландського майстра Пітера Брейгеля-молодшого, безцінні рукописи Тараса Шевченка з його ж автографами, архів Лесі Українки, книги з бібліотеки митрополита Флавіана... Все це і навіть більше можна побачити на виставці «Врятовані, збережені та повернені», яка відкрилася в музеї історії Великої Вітчизняної війни.

Реституйованими :) шедеврами милувалася: Антоніна МАЛЄЙ - ZaUA.org

Експонати повертались додому з усіх куточків світу – Австралії, Бразилії, Великобританії, Канади, Швейцарії та Франції, Росії та США, а більш за все з Німеччини.

Під час Другої світової нацисти добряче постаралися спустошити українські фонди. А щоб важче було знайти сліди - музейні архіви та довоєнна облікова документація нищились.

Грандіозна проблема - не просто відшукати той чи інший шедевр, а довести вагомими аргументами, що цей твір справді був «прописаний» в нашому музеї.

Тим же німцям в цій справі легше, адже їхня держава виділяє значні кошти на цю важливу справу і німецький спеціаліст може досліджувати у нас долю зниклих речей, поїдаючи «Хліб український» не один місяць, аж доки не знайде.

Українські музеї отримують назад своє добро інколи абсолютно випадково.

Наприклад, одного разу в Німеччині відомий український мистецтвознавець Людмила Семенівна Міляєва (мама не менш відомого Леся Подерв`янського) відвідувала приватну збірку творів мистецтва. І побачила там вивезену з України ікону «В`їзд Христа до Ієрусалиму».

Звичайно, за ікону почалась боротьба і тільки завдяки тому, що напередодні був випущений каталог «Зниклих шедеврів» з цією роботою, її вдалось повернути.

Взагалі за кожним експонатом прихована складна доля і запеклі бої, адже просто так жодна країна світу не повертає цінні речі.

Навіть коли світові музеї самі знаходять в себе раритети з наших фондів (так було, коли Віденський музей запропонував повернути унікальні зразки декоративно-ужиткового мистецтва народностей Криму в чудовому стані).

Але всі хочуть в обмін щось не менш вартісне, тож спеціалістам приходиться проводити виснажливі дипломатичні бесіди, інколи йдучи на якісь жертви, інколи домагаючись свого з незначними уступками.

Цим займаються працівники Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний контроль України (до речі, виставка відкрита до 10-річного ювілею існування служби).

Протягом Другої світової війни Україна втратила понад 300 тисяч музейних експонатів, більше 50 мільйонів книг, 46 мільйонів архівних справ.

Назад повертаються одиниці - завдяки нелюдським зусиллям і попри недостатнє фінансування. Тож кожний експонат виставки на вагу золота.

І «Сільська сцена» Брейгеля-молодшого, вивезена з Уманської картинної галереї, і скіфське дзеркало, вкрадене з Чернігівського історичного музею, і фрагменти фресок Михайлівського Золотоверхого собору, що були «тимчасово» вивезені до російського Ермітажу.

«Реституція» (повернення незаконно вивезених культурних цінностей) - лише одна з трьох частин виставки. Розділи «Образотворче мистецтво» та «Меморіальні пам`ятки, архіви, друковані видання» знайомлять з унікальними документами та картинами українців, що надихали і захоплювали відомих європейських майстрів.

Такими є картини Павла Громницького, що вчився в майстерні Матісса. Довгий час Громницький жив у Чехії і вважається одним з найвідоміших художників повоєнної Праги. А саме завдяки відомому фовісту Анрі Матіссу та Пікассо, котрий вірив в талант українського майстра, Громницький влаштував першу свою персональну виставку в Парижі.

Пабло Пікассо також був дуже прихильний і до Олекси Грищенка, відомого українського авангардиста, що мав три пристрасті – кубізм, експресіонізм і мандрівки. Уродженець Чернігівщини з 1921 року жив і працював в Парижі, був учасником Осіннього салону у Франції.

«Український розбійник» - саме так звала Грищенка паризька богема.

Його живописом милувалась публіка по всій планеті - в Мадриді, Стокгольмі, Страсбурзі, Нью-Йорку і Монреалі. Тепер його фантастичні картини надихають українців.

Для багатьох відкриття виставки – картини відомого українського політика та письменника Володимира Винниченка. Це графіка та живопис, залиті сонцем пейзажі, натюрморти і портрети.

Автор «Сонячної машини» відкрив у собі талант художника в еміграції на початку 30-х років, коли на Батьківщині перестали друкувати його літературні твори, а вже видані книжки заборонялись, вилучались з бібліотек і знищувались.

Розділ «Меморіальні пам`ятки, архіви, друковані видання» теж надзвичайно цікавий – тут можна побачити архіви родини Косачів та Миколи Зерова, посмертну маску Симона Петлюри.

Окремий стенд присвячено творчості генія балету, танцівника та хореографа Сергій Лифаря, що навіть на пропозицію французького президента відмовився змінити громадянство. а на його могилі у Сент-Женев`єв де Буа написали «Серж Лифар з Києва».

Скарби з особистої колекції Лифаря передала в Україну його дружина, графиня Ліллан Аллефельдт-Лаурвіт: валізу Сергія Дягілєва, пуант Анни Павлової, прижиттєві видання Олександра Пушкіна, сценічні костюми Лифаря, орден Почесного легіону, «Золотий черевичок», оздоблений діамантами.

На стенді вперше виставлено малюнок Пабло Пікассо (єдиний в Україні) – коли куратори виставки віднайшли його в запасниках музею, було маленьке свято.

Приваблює погляд і стенд із старими фотографіями, де жінки та діти вчаться заряджати зброю. Це архіви Скоропадських, зібрання родинних документів: приватне листування, документи з історії маєтків, що належали гетьманській родині, вітальні листівки.

Велику частину колекції подарувала донька гетьмана Олена Отт-Скоропадська, а оригінал листа гетьмана до президента США Франкліна Рузвельта з проханням аудієнції синові, Данилу Скоропадському в 1937 році надійшов від американця Джона Тезки.

Коментар мистецтвознавця
Дмитро ГОРБАЧОВ: «Українським цінностям безпечніше за кордоном»

- Звичайно, забирали наші культурні цінності не лише фашисти. Росіяни теж вивозили собі українські шедеври - переважно під час панування Імперії. Багато скіфського золота осіло в їхніх фондах. Хоч і за радянських часів теж дещо забирали.

Коли був зруйнований Михайлівський Золотоверхий, зі стін випиляли мозаїки і розподілили між українськими музеями. Тоді Москва попросила і собі, бо ж в Білокамінній не було таких дивовижних скарбів часів Київської Русі. Тодішній нарком освіти Володимир Затонський був патріотом і росіянам відмовив.

Але коли попросили ще раз - ненадовго, лише на присвячену «Слову о Полку Ігоревім» виставку - мозаїки дали. Потім почалась війна і коли вже в 60-х роках я написав у Третьяковську галерею листа з проханням повернути наш скарб, то мені відповіли, що це складно зробити, бо мозаїка вже числиться у фондах цього музею і взагалі, до неї звикли і таке інше.

З іншого боку, ця мозаїка відкриває експозицію і на ній написано: «Мозаїка з Михайлівського Золотоверхого собору, XII сторіччя, Київ». Тобто виходить, що Москва - це лише такий собі філіал київського музею.

До речі, якби нам повернули мозаїку, ще не відомо, чи вона б збереглась. Адже в нас досі не вміють адекватно ставитись до культурних цінностей.

Якось Петро I забрав в Ермітаж клейноди запорізьких козаків. У 1930-ому році українці зажадали повернення клейнодів, тоді працювало дві комісії – від української та російської республік, причому в останній було багато українців.

Частину клейнодів повернули, а в 1937 році їх було... спалено - як символи націоналізму. А ті, що залишились в Ермітажі – збереглись.

Насправді, поки ми не можемо гарантувати збереження шедеврів, проблема повернення цінностей не така вже й гостра. Я подорожую Україною і бачу директорів музеїв – дуже часто, ще з радянських часів, це люди малограмотні, що завдають великої шкоди експонатам. Вони часто навіть не розуміють, яким багатством володіють. А є такі, що розуміють і крадуть.

Все-таки за кордоном краще ставлення до художніх творів. Там не соромляться запрошувати спеціалістів з інших країн - от, наприклад, німці зробили директором музею спеціалістку з Австралії. А ми наче краще всіх знаємо і самі розберемось.

От американці хотіли в нас купити дерев`яні церкви та синагоги. Ми не продали. Тепер церкви погоріли. Зараз у світі глобалізація і я за те, аби культурні цінності зберігались у принципі, а не конкретно в Україні.


Для друку


Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати