Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


Синдром смаженого півня

Олег ПОКАЛЬЧУК,   "Дзеркало тижня"

Щастя — це коли є кого кохати, що робити і на що сподіватися

Китайське прислів’я


Чому українці мають один із найнижчих індексів задоволеності життям у Європі (61% нещасних проти 39% задоволених)? Чому ми найнещасніші серед усіх пострадянських республік? Нещасніші за жителів Казахстану і навіть Білорусі, Росії, хоча, здавалося б, останні — теж слов’яни?

У дослідницькому проекті «Україна — Європа» у рамках загальноєвропейського моніторингового проекту «Європейське соціальне дослідження» директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха представив дуже цікаві результати. Оцінка задоволеності життям в Україні є найнижчою в Європі — 4,4 бала за десятибальною шкалою. Захищеними почуваються 15% українців. Найщасливіші — ісландці (8,5). У проекті брали участь 24 держави ЄС і Україна. Цей відмінно зроблений тест дуже точно показує рівень напруження психіки. Але він не показує причини.


А от деякі висновки із соціологічних досліджень проекту «Епікур», фінансованого Євросоюзом. Задоволеність роботою важливіша для щастя громадян ЄС, аніж сімейне життя чи приємне дозвілля. І от що прикметно — що більш освіченим є європеєць, то менший рівень його задоволеності роботою. Що ж, колись у Середній Азії найбільший калим давали за наречену, якщо вона була неписьменною. От вона, мудрість Сходу...

У чому ж психологічні корені такого масового українського «плачу Ярославни на валу»? От європейці вже не те що багато працюють, а просто «гарують», як прокляті. Європа, як і Україна, теж не молодіє, а строки виконання завдань дедалі жорсткіші, обсяги більші, вимоги до персоналу — запекліші. Стрес через роботу — повсюдно. І при цьому робота для європейців — основний чинник щастя. А для нас?

Припущу, що головна причина — багаторічний інформаційний хаос, який насунувся на непідготовлену українську свідомість після розпаду СРСР. От допіру в Бразилії виявили плем’я індіанців, яке дотепер ще не стикалося з цивілізацією та білими людьми. Їх негайно оточили найжорстокішим карантином із споріднених племен, адже будь-яка повсякденна інфекція білих для них смертельна — не було шансу виробити імунітет. А нас не захистили, та ми й самі цього не хотіли. Що відбувається в голові у людини, увага котрої нестійка? Увага обмежена і не може бути спрямована на все одразу. Образи у вашій уяві створюються обмеженою кількістю нервових клітин. Якщо під час читання «ДТ», приміром, увімкнено телевізор, то в мозок пробиваються інші сигнали — ззовні або із самого мозку, і в уяві виникають пов’язані з ними образи. І от ви вже не цілком читаєте і не повністю дивитеся. Ви — напружуєтеся.

У психології є різні терміни і поняття, котрі позначають, що щось заважає людині жити, гризе, доставляє незручності, завдає душевного та фізичного болю. І є два основні способи пом’якшення чи усунення цього стану. Ліквідувати причину нав’язливих думок — наприклад, соціальні реформи СПРАВДІ відбуваються (у стані глибокого гіпнозу чи шляхом раціональної, пояснювальної психотерапії). Або переконати людей у необхідності змінити ставлення до того, що відбувається. Вітчизняні політики, по суті, намагаються відігравати роль психотерапевтів, із тією різницею, що справді терапевтичний ефект для них — це гарний електоральний результат.

Коли людину постійно гризуть думки про те, як вирішити ту чи іншу проблему, вона нездатна думати головою взагалі. Люди, котрі імітують діяльність політичних еліт, стурбовані тим, як нав’язати проблеми власної тусовки всьому народу, і в цьому домоглися чималих успіхів. Потім вони різко змінюють соціальну роль і перетворюються на терапевтів. Те, що це дуже нагадує поведінку шизофреніка, суспільство, звісно, непокоїть. Воно шукає, як би від шизофреніків захиститися. Намагається знайти захисників у тому ж середовищі, яке вдає політичну еліту України. Рятівники знаходяться і починають активно боротися із шизофреніками. Але річ у тім, що ефективні в такій битві (не за результатом, а за розв’язанням конфлікту) лише параноїки.

От інший приклад: те, що поведінка Гітлера мала всі ознаки душевного розладу, не заперечувало навіть його найближче оточення. Але людині, котра ефективно протистояла Гітлеру — Йосифу Сталіну — ще 1927 року славетний Бехтерєв поставив діагноз «швидко прогресуюча параноя». Звісно ж, після цього Бехтерєв раптово помер, хоча й мав відмінне здоров’я. Але параноїк усе ж завалив шизофреніка — трупами своїх і його співгромадян. Отже, якщо у нас на політичній сцені постійно нервово смикаються шизоїдні й параноїдальні типи і все це десятиріччями видається за наближення до стандартів світової політики — як тут не почати нервувати?

Постійне напруження психіки призводить до надмірної активації стовбурових структур мозку, котрі підтримують стан бадьорості. А центри дихання, тиску та серцебиття знаходяться саме в тому самому стовбурі. Тому стан внутрішнього занепокоєння веде до цілком конкретних і суттєвих фізичних нездужань.

Це був опис того, із чого починається стан колективного дискомфорту — з інформації, яка руйнує психологічний захист людини.

А як він розвивається? По-перше, звісно, матеріальні проблеми. І не стільки вони (де у світі їх немає?), скільки неможливість їх вирішити, не порушуючи закону, або те, що від нього залишилося. Це найсильніший стресогенний чинник. По-друге, самі люди. Їх дедалі більше. Ізолюватися неможливо, вони дедалі агресивніші — від прихованого розпачу. Вони купують дедалі більше машин й дедалі менш виконують ПДР, вони слухають гучну музику, щоб перекрити гучні сусідські матюки тощо. Ну і, м’яко кажучи, порушення харчування. Тобто масове пияцтво, яке поступово витісняють наркотики.

І тут коло замикається, психологічний захист «з’їжджає» остаточно. Ще й тому, що разом із ним «з’їжджає» самооцінка, про що власне і мова.

Самооцінка не буває просто низькою чи високою, це вульгарне тлумачення. Людина може вважати себе зовнішньо привабливою (один чинник) і бідною (інший). І те й друге може об’єктивно не відповідати дійсності. Причому зовнішність — чинник незмінний, а майновий стан — навпаки. У принципі.

Якщо у групи людей, у суспільства сукупна низька самооцінка за певним чинником і вони ніяк не можуть це змінити (або їм так здається, або їх у цьо­му переконують), то створюється стійке психічне напруження. Включається резервний механізм захисту — компенсуюча поведінка. Найчастіше вона така сама, як у дітей. Це образа на весь світ, якщо прямого винуватця негайно встановити неможливо.

Скромність, природна риса національної культури, тут також відіграє свою роль. Адже дотепер у відповідь на комплімент у нас заведено перепрошувати і заперечувати якісь свої природні переваги. Це неначебто культурно. Але з психологічного погляду — дуже нерозумно. Така скромність саморуйнівна.

І остання характерна риса сучасних українців — порівняно невелике почуття гордості. Це дозволяє робити публічні скарги на своє тяжке життя напівпрофесійним заняттям. «Напів», тому що особливого ефекту це не дає: ні Європа, ні Росія на милостиню більш не спроможуться. Але самооцінку допомагає руйнувати.

Наша постійна самокритичність, озвучувана переважною більшістю політиканів, — не більш аніж мазохізм. Політикам це потрібно для того, щоб перекинути відповідальність із себе на електорат. Але суспільно підтримуваний мазохізм, який видають за відкритість, самокритичність і ще бозна-які європейські норми, — це просто повільне самогубство національної психіки.

Українське суспільство психологічно нездорове. Поведінкою багатьох людей керує не здоровий глузд, а їхні незмінні недоліки, які видають за національні особливості або «хворобу росту» молодої демократії. Будь-які заклики до логіки та розуму — марні. Людина сліпа у психологічному захисті. Чим займаються Євросоюз і США стосовно нас? Вони поводяться як психіатри. Єдиний спосіб налагодити стосунки — це підігравати, надавати інформацію, котра підтримує і посилює систему психологічного захисту. Але це у разі, якщо така система є, просто сильно ушкоджена. А якщо повністю зруйнована?

Зі спостережень за оточуючими ми знаємо, що людина в стані душевного розладу ніколи себе такою не визнає. Коли вона бодай припускає таку можливість, значить — просто дуже перехвилювалася. Визначити відмінність легко — якщо сильно падає пильність, пам’ять, то навіть за не дуже поганого настрою це показник сильного стресу.

Зважаючи на те, як легко й довірливо українці в масі своїй голосують за примітивних демагогів, котрі роками несуть несосвітенну нісенітницю, як не пам’ятають уроків навіть новітньої історії, як швидко починають любити нову владу вже тому, що вона влада, чи доречно дивуватися, чому вони так скаржаться одне одному й усьому світові на життя? Адже це, за даними соціологів, — не навсправжки. Поки смажений півень не дзьобнув. Відомо куди — туди, де почуття власної гідності.


Для друку


Фото зі сторінки Громадянського руху Відсіч

Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати