Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


На ручному управлінні в політиків. Пенсійна система України конче потребує хоча б десятирічної стабільності

Наталія ЯЦЕНКО,  "Дзеркало тижня"

Влада у пенсійній сфері знову змінюється. Ідеться навіть не стільки про заміну Бориса Зайчука, який очолював Пенсійний фонд України із далекого січня 1996 року, 37-річним бютівцем Олексієм Зарудним. І не про нові кадрові призначення у Міністерстві праці та соціальної політики. «Зміну влади» у ширшому сенсі було закладе­но червневими соціальними ініціа­тивами президента, фінансування яких тією чи іншою мірою передбачене тепер головним кошторисом країни на 2008 рік.

Новий коефіцієнт вартості тру­дового стажу, черговий перерахунок пенсій — усе це зовні непогано, особливо у короткостроковій перспективі. А що буде з вітчизняною пенсійною системою загалом? Ко­ли в ній врешті-решт запанують порядок і стабільність?

Команда спеціалістів, які працюють над пенсійною реформою в Ук­раїні від Світового банку, вже понад три роки готує прогнози розвитку пенсійної системи, користуючись актуарною моделлю, розробленою Українським центром соціальних реформ під керівництвом члена-кореспондента НАН України Ел­ли Лібанової. Треба віддати належне, ці прогнози як щодо дрібних новацій, так і з приводу таких фундаментальних змін параметрів, як-от підвищення 2004 року мінімальної пенсії до рівня прожиткового мінімуму для непрацездатних, мають «звичку» десь через рік збуватися.

Нині прогнози оновлено з урахуванням трьох основних чинників, що містилися в передвиборних обіцянках. Що матимемо в підсумку і, особливо, — через кілька років? «Відбудеться такий само (чи, можливо, трохи менший) страшний стрибок видатків на пенсії, як і в 2004 році. Та оскільки незмінними залишаються правила їх індексації і збільшення на зростання заробітної плати, то за два-три роки стрімке підвищення пенсій-2008 знівелюється», — вважає Катерина ПЕТРИНА, старший спеціаліст Світового банку з питань соціального захисту. Але про все по порядку…

— У вересні, під час виборчої кампанії, багато партій і їх лідерів обіцяли зміни до пенсійної системи, — каже Катерина Дмитрівна. — Називали навіть конкретні цифри, які можна проаналізувати. Ми зібрали ці обіцянки, переговорили з працівниками Міністерства праці та експертами, зрозуміли, якими є найреальніші варіанти змін у 2008 року.

Ідеться, по-перше, про зміну оцінки року страхового стажу з 1 до 1,35%, по-друге, про перерахунок сьогоднішніх пенсій із середньої заробітної плати 2006 року (928 грн. 81 коп.). По-третє, є різні пропозиції щодо підвищення пенсій за рахунок понаднормового пенсійного стажу (1% від пенсії, розрахованої за формулою, або, якщо це величина більша від мінімальної, 1% від мінімальної пенсії. І як варіант — 2% за кожен рік понаднормового стажу).

Ці зміни стосуються основних параметрів пенсійної системи, і я спробую коротко пояснити, що буде у разі їх запровадження. Ми промоделювали вплив кожного параметра не тільки на 2008 рік, а й на довгострокову перспективу.

Підвищення вартості страхового стажу — це фундаментальна зміна, яка впродовж наступних 10—15 років серйозно впливає на пенсійну систему, оскільки потребує з кожним роком дедалі більше грошей. Перерахунок пенсій — захід, що дає серйозне підвищення пенсій 2008 року, але по суті одноразове: чинні правила індексації швидко його знівелюють.

І, нарешті, збільшення надбавки за понаднормовий стаж. Вперше цей захід було запроваджено у 2004 році, в екстремальній ситуації, коли близько 95% пенсіонерів отримали однакову пенсію — на рівні мінімальної. Тоді було необхідно хоч трішечки розвести пенсії, дати змогу хоч якось відрізнити пенсію тих, хто довго працював, від мінімальної.

Взагалі всі пропоновані нині підвищення треба розглядати в комплексі, як коефіцієнт заміщення зарплати пенсією. 1,35% за кожен рік плюс 1% пенсії за рік понаднормового стажу — в сумі фактично 1,5%. Це дуже високий коефіцієнт заміщення.

Ми можемо спрогнозувати два основні наслідки пропонованих змін.

По-перше, руйнується ідея трирівневої пенсійної системи. Тепер необхідно буде переглядати дизайн другого рівня, тобто обов’язкової накопичувальної системи, і взагалі дати відповідь на запитання — а чи доцільно другий рівень запроваджувати? По-друге, якщо не змінювати правил індексації, то наша пенсійна система перетворюється на суто передвиборну. Виконуючи чергову обіцянку, вона кожні два роки дає стрибкоподібне підвищення пенсій, яке потім з’їдається інфляцією.

У 2005 році що відбулося? За оцінками, вартість виконання всіх зобов’язань із збільшення пенсій до прожиткового мінімуму перевищувала 17% ВВП. (Для порівняння, за дев’ять місяців 2004 року цей показник становив десь близько 11% ВВП, що теж багато). Цей тягар треба було без політичного скандалу зменшити до рівня, який економіка здатна витримати. Інакше — колапс. Не Пенсійного фонду, а всієї фінансової системи країни. Тому заходи з індексації, перегляд порядку збільшення пенсій у зв’язку із зростанням серед­ньої зарплати — все це на той час було виправдано. Прогнозні 17% ВВП вдалося знизити до 15,3%, а 2006-го Україна вийшла на 13,4% ВВП на пенсійні цілі (без пенсій військовослужбовців).

За підсумками 2007 року (знов-таки без урахування військовослужбовців) ми виходимо приблизно на такі ж цифри —13,3—13,4% ВВП. Однак 2008 рік — і черговий сплеск: три заходи, про які ми говорили, приведуть до додаткових витрат на рівні 2,6% ВВП (18—20 млрд. грн., залежно від макроекономічних прогнозів). Коефіцієнт заміщення «стрибає» із 40 до 45%, дефіцит пенсійної системи — до 2% ВВП. Це той же 2004 рік, тільки іншими засобами.

— Але щоб остаточно не втратити обличчя, політики мусять виконувати обіцянки…


— Є інші методи виконання, які не руйнують системи, але дають істотне підвищення пенсій. Звичайно, не таке значне, як зміна вартості стажу укупі з перерахунком на базі зарплати 2006 року. Та на мій погляд, навіть якщо половину з обіцяного буде виконано, і це виконання плавно триватиме в наступні роки, — це набагато краще, ніж пенсійний «стрибок» у 2008-му, «супутня» інфляція і повернення в 2010-му практично на рівень 2008 року.

Аби було зрозуміліше, я повернуся до правил індексації та до збільшення пенсій у зв’язку із зростанням заробітної плати. Передусім впадає в око, я б сказала, надуманість термінологічних приписів: індексація — тільки у зв’язку з інфляцією, а збільшення пенсії — у зв’язку із зростанням заробітної плати в економіці. Ця юридична умовність не має жодного зв’язку з економічними реаліями, а головне — з тим, що ми маємо робити. Принцип — ми повинні збільшити пенсію на щось. Це «щось», з одного боку, захистить пенсіонера від інфляції, з іншого — уособлює ту частинку економічного зростання, якою країна поділилася з пенсіонером. Як ми це назвемо, мене не обходить.

Чи захищена сьогодні пенсія від інфляції? Ні. Згідно із законом про індексацію грошових доходів, індексується тільки частина пенсії в межах прожиткового мінімуму.

Припустимо, людина вийшла на пенсію в 2007 році, їй нарахували 800 грн. Прожитковий мінімум, умовно кажучи, 400 грн. Тоді перші 400 будуть проіндексовані, умовно, до 500. Інші 400 не зростуть, а в реальному вимірі знеціняться. Тобто пенсіонерські 800 грн. збільшаться не на весь індекс інфляції, а лише частково.

До 2004 року, коли понад 90% пенсій були меншими за прожитковий мінімум, проблеми не виникало. Тепер ситуація докорінно змінилася. Рік у рік зароблена висока пенсія прямує до мінімальної. І це на тлі постійних розмов про диференціацію…

Настав 2008 рік. Наша пенсійна система збалансована, у ній є резерв для генерування профіциту. Ми можемо встановити правила гри надовго. І перше невирішене питання — індексація. Принцип — необхідно зберегти пропорції. Якщо ви заробили 800 грн. пенсії, а я 500, то й через десять років, і через п’ятнадцять це співвідношення має зберегтися. Тобто на зростання інфляції слід збільшувати повний розмір пенсії.

Крім того, не може бути нефіксованим, як нині, відсоток збільшення пенсії у зв’язку із зростанням середньої заробітної плати. Не повинно бути «не менше 20%». Треба раз і надов­го вибрати — 30, 40 чи 50. Це надійно захистить пенсійну систему від впливів різноманітних виборів та перевиборів…

— А який відсоток оптимальний?

— Ми прораховували і 30, і 50%. Перший варіант, звісно, дешевший. Але й 50% пенсійна система потягне. Навіть до 2050 року.

Якби озвучені мною правила було запроваджено в 2008 році, ми отримали б невелике збільшення коефіцієнта заміщення, але в межах 40%. Додаткові видатки на фінансування пенсій становили б близько 1% ВВП — замість нинішніх майже трьох. І, звичайно, жодного дефіциту пенсійної системи.

Зате в 2009 році, замість нівелювання пенсій (зниження коефіцієнта заміщення із майже 45 до 41%, тобто майже до рівня 2007 року), ми маємо більш позитивний сценарій. І в 2010 році, і в більш віддаленій перспективі ситуація була б кращою. Коефіцієнт заміщення зменшується дуже плавно, що дає змогу впроваджувати другий накопичувальний рівень у 2009 чи 2010 році.

Я веду до того, що можна встановити правила гри і користуватися ними довго. При цьому аж до 2050 року не виникає дефіциту Пенсійного фонду.

— Проте у 2009 році в Україні знову вибори...

— А тому і пенсійний «стрибок» можливий, бо, на жаль, нинішню пенсійну систему постійно використовують, аби стимулювати вибори. А вона мала би стати священною коровою, залишатися незмінною хоч би десять років.

— Яких іще реформ потребує наша пенсійна сфера?

— Найпершу ви знаєте. Це — пенсійний вік. Я згодна з прем’єром Юлією Тимошенко: чоловікам пенсійний вік підвищувати не можна. І не можна буде ще принаймні десять років, бо навіть після виходу на пенсію тривалість їх життя є досить низькою. Але чому ми постійно критикуємо те, чого ніхто в країні не пропонує взагалі, коли є конкретний захід, про який говорять, який пропонують, — підвищення пенсійного віку для жінок?

Сьогодні тривалість життя жінок в Україні — і при народженні, і при виході на пенсію — в принципі незначно відхиляється від аналогічних показників для розвинених європейських країн. Але при цьому мінімальний трудовий стаж, необхідний для отримання пенсії, і пенсійний вік українських жінок на п’ять років менші, ніж у чоловіків. Ми нашою пенсійною системою навмисне ставимо жінок в ситуацію, коли вони отримують меншу пенсію. Збудовано систему дискримінації.

— І в чому ж вона? У тому, що після 55 років жінки можуть отримувати і зарплату, і пенсію?

— За статистикою, із 13 млн. українських пенсіонерів працюють 2,3—2,5 млн. Тобто 10 млн. чол. не працюють. Так, ви можете сказати, що вони працюють у неформальному секторі, але ці роки не увійдуть до страхового стажу. Або працюють як підприємці на єдиному податку. Зараз отримують дохід, але у 65—68-річному віці, коли вже не зможуть працювати, сидітимуть на своїй мінімалці. Тоді як чоловіки, маючи в принципі вищі зарплати і пенсійний вік у 60 років, отримують вищу пенсію.

Ніхто не говорив про негайне підвищення пенсійного віку для жінок. Говорили про підвищення плавне, по три місяці на рік. Тобто протягом 20 років. Головне — розпочати.

А поки що пенсійна система аж ніяк не стимулює до того, щоб робити в неї внески. Мінімальна пенсія досить щедра, мінімальний стаж низький, пенсійний вік — також. У 38 років жінка може сміливо припиняти робити величезні внески в пенсійну систему — мінімалку їй забезпечено…

— Ваш прогноз: чи може цьому зарадити запровадження єдиного соціального внеску?

— У 2006 році ми аналізували, чи є можливість зменшити навантаження на фонд заробітної плати. Така можливість була. Зменшити сукупний внесок можна було на 8—10 процентних пунктів. Тобто сьогодні замість 34% відрахувань мали б 24%. Але це за умови, що буде поступово підвищуватися пенсійний вік для жінок, а також стаж, що дає право на мінімальну пенсію. І якщо вже 24%, то платять усі.

— Чи існує зараз перспектива для єдиного і невисокого соціального внеску? У нас же хочуть, щоб і єдиний, і невисокий...


— Коли йдеться про єдиний соціальний внесок, одні говорять про об’єднання функцій, яке приведе до підвищення ефективності збирання, інші — про зниження самої ставки. Позиція Світового банку — слід усунути дублювання функцій і перестати годувати фонди. Бо хто собі може дозволити таку розкіш — мати чотири паралельні структури зі збирання внесків? Такого ніде немає в світі, крім, здається, Росії.

Друге — це зменшення самого розміру внеску. Воно можливе за рахунок перегляду схем страхування. Про заходи в пенсійній системі я говорила, але ж такі резерви існують і в інших системах, в тому-таки страхуванні у зв’язку із втратою працездатності, безробіттям. Існує, напевно, від 10 до 30% видатків, від яких можна було би відмовитися.

— І на завершення — про підходи до впровадження другого накопичувального рівня. Теоретично, у нас відкритими залишаються тільки дата і розмір внесків?

— На жаль, нині від усієї колишньої теорії не залишається нічого. Ті зміни у солідарній системі, які пропонуються у 2008 році і про які ми говорили, потребують перегляду концепції. Система, яка вручну управляється політиками, де кожен рік чи два змінюються параметри, не може бути використана як плацдарм для впровадження другого накопичувального рівня.

Приймаючи рішення про свою участь у другому рівні, я маю виходити із сьогоднішніх параметрів. Мені допомагають обрахувати мою майбутню пенсію, мені говорять: роблячи внески на індивідуальний накопичувальний рахунок, у майбутньому, через тридцять років, ви будете в значно ліпшому становищі. Але це неправда, якщо завтра зроблять те, що планується зробити в 2008 році. А 2009-й — рік президентських виборів. З якої тоді зарплати обраховуватимуть пенсію? А може, перерахунок робитимуть тепер кожен третій рік?

Тоді ідея другого накопичувального рівня взагалі втрачає сенс. Людина зі здоровим глуздом не матиме жодного стимулу вносити кошти на другий рівень, тому що вона отримуватиме із солідарної системи набагато більше, ніж туди вносила. Особливо це стосується жінок. А змушувати людей вносити кошти на обов’язкові накопичувальні рахунки, наперед знаючи, що це їм невигідно, не є державною політикою.

— І все-таки, яка нині перспектива впровадження другого накопичувального рівня?

— Така сама, як і щорічних змін. Його можуть впровадити. І якщо це станеться в такій, як сьогодні, обстановці, це, на мій погляд, буде найгірша система від часів 1992 року. Вона обіцяє те, що перевірити жодним чином неможливо.

Те, що відбувалося впродовж останніх трьох років із пенсійною системою, свідчить, що країна не готова до другого накопичувального рівня. Не можна ризикувати такими речами, бо є ризик дискредитувати всю систему. А поки що дискредитована тільки солідарна.

Ідея «мій накопичувальний рахунок», «ніхто не має права пообіцяти щось, чого нема, і забрати те, що є» все ще залишається привабливою для населення. Однак говорити про другий накопичувальний рівень не можна, поки ми не зафіксуємо нових правил індексації і не пообіцяємо, що не тероризуватимемо пенсійну систему змінами впродовж мінімум десяти наступних років. І, звичайно ж, не використовуватимемо її у передвиборних агітаціях.


Для друку


17 березня, Київ

Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати