Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


Чи потрібне Україні ЗНО?

Дмитро БАХМАТЮК,   "Дзеркало тижня"    (директор Калуської гімназії, заслужений працівник освіти України)

 

Правду кажуть, що добрими намірами вистелена дорога до пекла... Ці слова повністю описують ситуацію навколо вступу до українських вузів. Певна річ, директора будь-якого загальноосвітнього навчального закладу не може не турбувати катавасія навколо вступу до ВНЗ. Наприкінці листопада 2007 р. офіційний друкований орган МОН газета «Освіта України» опублікувала проект документа «Умови прийому до вищих навчальних закладів України у 2008 році».


Мене дуже стурбував сам факт появи цього документа як такого, що повністю заперечує необхідність проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) якості освіти випускників шкіл. Вважаю, що запровадження ЗНО — найбільший успіх української освітньої політики у плані справжнього реформування системи освіти. Не 12-бальна шкала оцінювання, не перехід на 12-річне навчання (дуже суперечливе рішення, боюся, що помилкове), а саме ЗНО. Якщо зазначений проект набере чинності, то це буде відкатом до гірших часів брежнєвської епохи.

А гімназії, ліцеї, колегіуми та спецшколи — заклади нового типу (ЗНТ) — нікому не будуть потрібні, адже їхнім завданням є робота зі здібними та обдарованими дітьми. Як правило, ці заклади забезпечують своїм вихованцям якісну середню освіту і тим самим відкривають їм шлях до не менш якісної вищої освіти. Серед них мало медалістів, оскільки «витягнути» на медаль, особливо на золоту, — дуже непроста річ. Знання учнів оцінюються відповідно до критеріїв 12-бальної системи, за якими отримати оцінку високого рівня досить непросто. До речі, діти, які переходять із ЗНТ до загальноосвітніх шкіл, завжди покращують свої оцінки. І нерідко учні ЗНТ переходять у школи саме через те, що в гімназії або ліцеї медаль їм не «світить». Це з власного директорського досвіду.

Але це ще не все. Те, що було моєю директорською гордістю, у разі прийняття вищезазначеного документа стає моєю директорською ганьбою! Однією з концептуальних засад очолюваного мною навчального закладу, яка ефективно діє з перших днів його заснування, є можливість без пільг і квот вступати до найпрестижніших ВНЗ.


Я пишався тим, що у мене не «болить» голова за «прилаштування» своїх випускників! Дві третини гімназистів навчаються за межами області у престижних ВНЗ, виборюють гранти на навчання і стажування за кордоном (США, Англія, Нідерланди, Кана­да, Польща, Німеччина). Для прикладу: до «Могилянки» (НаУКМА) вступили 28 наших випускників, двоє з них — викладачі цього престижного університету. З-поміж випускників Калусь­кої гімназії — один кандидат наук, 13 викладачів ВНЗ, 19 аспірантів. Випускниця 1998 р. Леся Рекуно­ва першою зі студентів України отримала диплом магістра у Між­народній європейській академії (м.Болонья). Працює у Європарламенті.

Завдяки сертифікатам ЗНО останні два роки відсоток вступу наших випускників на місця держзамовлення, відповідно, становить 97 і 92%.

Стверджую, що випускники ЗНТ готові чесно конкурувати, вступаючи до будь-якого престижного вузу, але не мають жодних гарантій щодо чесності самої процедури вступу, яку пропонує проект «Умов...» Особ­ливо пункт 15! Те, що там написане... вибачте, є маразмом.

Учителі ЗНТ чітко розуміють межу своєї відповідальності за об’єктивність виставлених ними оцінок, однак їх звинувачуватимуть батьки дітей, котрі не зможуть пройти (цитую витяг із абзацу 1, п.15 «Умов...»: особливі умови участі в конкурсі та форми проведення вступних випробувань (співбесіда, попереднє тестування, творчі конкурси, спортивні змагання, олімпіади, атестаційні іспити тощо)...». Чого варте лише слово ТОЩО! Це чарівне слово, бо дозволяє зробити те, що заманеться!

Дуже не хочеться вірити, що проведений МОН України дворічний успішний експеримент із зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти випускників 11 класів загальноосвітніх шкіл, який започаткував цивілізований (і справедливий) доступ молоді до вищої освіти, можна вважати похованим.

Про успішність експерименту свідчить відсутність скарг. Це по-перше. Випускники із чесно заробленими високими балами у сертифікатах безперешкодно стали студентами тих ВНЗ, у яких вони бажали навчатися. Це по-друге. І, нарешті, вузи отримали можливість вибирати собі студентів.

Здається, все стало на свої місця і наша освіта ступила на шлях істинний. Все чесно, всі задоволені... Видано наказ МОН під номером 600, яким визначено перелік предметів для зовнішнього оцінювання і встановлено, що віднині шлях до вищої освіти — для всіх, охочих її здобути, — пролягає виключно через пункти ЗНО. Нарешті забуто «телефонне право» та всілякі пільги, нарешті всі діти отримали однакові права на отримання вищої освіти відповідно до своїх знань. А вузи мають вибирати собі студентів відповідно до своїх вимог. Абітурієнт пропонує себе, а ВНЗ вибирає. Ідеальна схема, яка давно діє у більш ніж 150 країнах світу.

Проте наказ МОН вузи саботували. Вони не виконали припису, котрий велів до жовтня визначитися з переліком дисциплін, за якими відбуватиметься зарахування на навчання. Пішли чутки про відновлення балу атестата, тривали набори на курси довузівської підготовки з підтекстом, що слухачі цих курсів таки матимуть переваги під час вступу до ВНЗ.

І ось громадяни України ознайомилися з проектом «Умов прийому до вищих навчальних закладів України у 2008 році». Відразу постає запитання: «Хіба в наступні роки будуть інші умови?..».

Свого часу автору цих рядків потрапив до рук звіт про роботу всеукраїнської конференції «Актуальні проблеми вивчення природничо-математичних дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах України», яка відбулася в травні 1999 р. при Київському університеті імені Т.Шевченка. В одному з виступів наголошувалося: «Реальна ситуація в середніх школах України в сотні і тисячі разів гірша, ніж про це говорять на всіх рівнях.

Далеко більше половини старшокласників зовсім нічого не знають! Сумарне їхнє надбання за всі шкільні роки становить стотисячні частки від загальних обсягів шкільної програми.

Ми запропонували учням 10 та 11 класів звичайних київських шкіл півсотні найпростіших питань з усіх шкільних предметів: sin 30 грд.=?, 0,5 х 0,5 =?, що таке NaCl, найбільші притоки Дніпра, в якому році (!) Київ звільнили від фашистів, коли народився Т.Г.Шевченко, в якому році (!) прийнято останню КонституціюУкраїни і т. ін.

Кількість позитивних відповідей мала бути 50 з 50. А виходило: у звичайному класі — 5, а в спеціалізованому — 10 із 50. Оскільки простіших питань просто бути не могло, оцінка знань з кожного предмета (точніше — з усіх!) виходить рівно «нуль»…

Великі фахівці методичної науки відразу кинуться критикувати недостатню науковість такого тестування… Та цур їм разом із тією «липою» в показниках освіченості сучасних старшокласників, до якої вони звикли.

Процвітає система кругової поруки і масової безсоромної брехні чиновників від освіти, завдяки яким справжня ситуація нібито нікому не відома, і це веде до подальшого ускладнення програм та підручників тоді як уже тепер більшості старшокласників на уроках літератури треба давати в руки «Читанку»; на уроках математики — пропонувати додавати та множити прості дроби і знаходити відсоток від числа…

Вчителі бачать, що учні не засвоюють програму, бо безнадійно відстали в цій гонці. І з гіркістю констатують, що спрацьовує природна психологічна реакція старшокласника — він поставив на собі як на учневі жирний хрест і зневірився настільки, що вже не може відповісти й на ті прості питання, на які без вагань відповідав у 5—7 класах…».

Це було сказано у 1999 році. Небайдужим до освіти читачам не зашкодило б дізнатися, що коїться в освіті нині. Для цього варто прочитати статтю директора Українського центру незалежного оцінювання якості освіти п.Лікарчука про результати ЗНО-2007 у м.Києві (газета «Завуч», 2007 р., №33). Він пише про використання сертифікатів ЗНО: «Із 1760 міських медалістів лише 55% скористалися своїми сертифікатами з української мови. Зокрема 45% випускників, нагороджених золотими і срібними медалями, результати тестування не влаштували. Аналогічна ситуація з історією. Тут із тестами на 11—12 балів упоралися 1082 випускники київських шкіл. Якщо припустити, що всі вони — «медалісти», то невідомо, за які заслуги отримали медалі ще 678 учнів. Ще гірша ситуація з математикою — 12 балів із цього предмета отримав лише 41 учень».

В Україні нинішнього року було 448 тисяч випускників старшої школи. На телебаченні промайнула інформація, що студентами ВНЗ стали 500 тисяч осіб. Що, всі випускники шкіл стали студентами ВНЗ? А яка якість цієї масової вищої освіти? Постає також дуже непросте запитання: а що робитимуть юнаки й дівчата з поголовною вищою освітою, незалежно від того, як вона здобута — чесно чи за гроші?

На освітянській секції ІІІ Всесвітнього форуму українців (2001 р.) довелося почути, що система вступу до українських ВНЗ є ганьбою нації. Дуже не хочеться визнавати, що це був діагноз. Проте як можна зрозуміти суть І абзацу 15 пункту проекту майбутніх правил прийому до ВНЗ?

«У правилах прийому до вищого навчального закладу, незалежно від конкурсу при вступі на певний напрям підготовки (спеціальність), можуть установлюватись особливі умови участі в конкурсі та форми проведення вступних випробувань (співбесіда, попереднє тестування, творчі конкурси, спортивні змагання, олімпіади, атестаційні іспити тощо). Ці особливі умови можуть установлюватись для таких осіб, які досягли високих успіхів у навчанні, за умови подання ними до приймальної комісії сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти з оцінками (кількістю балів) не нижче 4 балів за 12-бальною шкалою... Не треба багато розуму, аби зрозуміти, що ці «особливі» умови — гарантія представникам «золотої» молоді отримати місце на студентській лаві з оцінкою 4 бали у сертифікаті.

Абзаци 8—9 15 пункту узаконюють довузівську підготовку. Але як зрозуміти таке?

«Кількість місць для цих осіб установлюється приймальною комісією вищого навчального закладу і не повинна перевищувати 40% від загального обсягу державного замовлення, доведеного вищому навчальному закладу. У вищих навчальних закладах, у яких здійснюється підготовка за галузями знань: природничі науки, інженерія, будівництво та архітектура, транспорт — до 60% від загального обсягу державного замовлення, доведеного вищому навчальному закладу за цими галузями знань». Це означає, що на 100 зарахованих студентів, при варіанті 50 місць держзамовлень і 50 комерційних, лише 20—30 випускників шкіл, які не входять у якісь комплекси (не дають заробити ВНЗ, не платять гроші за вступ) стануть студентами!

І ще один перл: «Для конкурсного відбору вступників зараховуються результати зовнішнього оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, підтверджені сертифікатами Українського центру оцінювання якості освіти з відповідних предметів, з результатами оцінювання знань у поточному році (за шкалами оцінювання від 1 до 12 балів та від 100 до 200 балів). Сертифікати нижче встановленого рівня (4—6 балів за 12-бальною шкалою оцінювання або 124 бали за 100-бальною шкалою оцінювання) вищими навчальними закладами не приймаються».

Автор цих рядків змушений визнати, що не в змозі прокоментувати цей текст. Це відновлення конкурсу атестатів? Якщо відповідь ствердна, то це жах для чесного учительства, це новий виток корупції, але вже у школах! Це кінець гімназіям, ліцеям і їм подібним установам, які є чи не єдиним здобутком нашої шкільної освіти і єдиною базою для підтримання інтелектуального потенціалу нашої держави.


У шкільній освіті порушено баланс навчального часу між предметами природничого та гуманітарного циклів, що вже призвело до гострої нестачі інженерно-технічних працівників і спеціалістів природничого профілю. Не зовсім виправдані дискусії про гуманізацію та гуманітаризацію освіти вже призвели до занепаду престижу природничих наук, зокрема фізики — однієї з основних наук природничого циклу й основи науково-технічного прогресу взагалі. До того ж різко скоротилася частка навчальних годин, відведених на її вивчення.

Майже втратили позашкільну освіту як розвинену систему позашкільних закладів спортивного, естетичного, мистецького та технічного спрямування. Автору, вчителю фізики, добре знайома система роботи тодішніх станцій юних техніків, які організовували різноманітні виставки технічної творчості школярів та змагання з технічних видів спорту. Ці заходи регулярно проводились, участь у них ставала подією в житті дитини, і нерідко — визначальною у виборі професії. Тепер залишається про це лише згадувати.

Це не ностальгія за минулим. Це наше повсякдення, у якому практично втрачено розвиток технічної творчості школярів у позашкільних закладах, не проводяться виставки-конкурси технічної творчості. Склалися умови, коли здібна дитина не може взяти участь у цікавих і корисних для неї інтелектуальних або спортивних змаганнях через неспроможність своїх батьків оплатити поїздку до місця проведення цього заходу. Втратити легко, а відновити…і нелегко, і дорого… Держава втрачає інтелектуальний потенціал!

Педагогічний колектив нашої гімназії висловив думку щодо проекту «Умов...»:

— єдиною і вирішальною умовою зарахування на навчання мають бути результати зовнішнього оцінювання;

— переможці найвищих рівнів державних та міжнародних предметних олімпіад і конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт, інших змагальних інтелектуальних форм повинні мати переваги під час вступу;

— «особливі умови» прийому до вузів (пункт 15) ведуть до відкритої корупції, девальвації цінності інтелекту;

— довузівська підготовка — ганебний вузівський бізнес;

— золоті і срібні медалі — моральні стимули, а не критерії зарахування до вузів;

— у цілому проект викликає тривогу в педагогів, батьків, учнів тенденційністю до знецінення авторитету знань, тяжінням до корупції.


Для друку


Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати