Рух добровольців Простір свободи

Рух добровольців

"Простір свободи"

Ми у Facebook






Хто ми

Новини

Фотогалерея

Відео

Проекти

Наша структура

Як до нас приєднатися

Контакти

Наша кнопка:


Партнери:



ЗДАЙ КРОВ / ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
maidan.org.ua

greencubator


Авгури в мантіях

Ян МАНУК,       "Дзеркало тижня"

Дивовижна річ — усі (окрім одного з колишніх голів Верховного суду) визнають, що судова система України корумпована з верху до низу. Це вже штамп. А втім, на якомусь з’їзді або в так званий день суддів уся ця погрузла в хабарництві та кумівстві корпорація приймає поздоровлення за чесну і самовіддану працю абощо. Гадаю, саме в цій облудності, двозначності (за Оруеллом) весь корінь зла, — а не в суддях, які теж люди. Особисто спостерігав таку сценку в одному міському суді. У кабінет судді входить колега головуючого в засіданні судді — вельми молодого чоловіка — вочевидь, прокурор або помічник. Увійшовши до кабінету, вимовляє як вітання: «Здрастуйте, ваше безчестя!» Суддя здоровим сміхом приймає жарт...

Давні провісники майбутнього — авгури — знали, що така «метода» передбачення (за польотом птахів і нутрощами тварин) — повна маячня, тому, як твердять джерела, вони, зустрічаючи одне одного, бувало, ледь стримувалися від сміху. Наші судді, подібно до давніх авгурів, самі розуміють абсурдність своїх домагань на «честь» — тому й кепкують. Вони недосяжні, безвідповідальні. І незалежні.

Розсудлива людина розуміє, що будь-яка система не може реформувати себе, даруйте за тавтологію, системно, тобто радикально — без потужного впливу ззовні. Якщо такого впливу немає, єдиний спосіб щось реформувати — це змінити систему, усунути, замінити самих «реформаторів». Це унтер-офіцерська вдова могла сама себе відшмагати і незабутній барон витягти самого себе з болота за волосся. Тотально корумпована судова система не може витягти саму себе за волосся з болота брехні, корупції, некомпетентності.


З часу бандитського етапу в реформуванні економіки та влади в країні судова система дійшла до крайнього ступеня розкладання. У судову систему рвонули і потрапили чимало з тих, кого не можна підпускати до неї й на гарматний постріл. Суди поповнюють здебільшого випадкові люди, нерідко — слідчі, працівники міліції, інших каральних органів, «технічно» близьких до судів. Та й просто класичні бандити і шахраї, як приклад — ганебна історія з раніше засудженими суддями в Харківській області. Діють, зокрема в системі господарських судів, «стаціонарні» структури «суд — юридична фірма (адвокат)». Перший елемент представляє чоловік, а другий — дружина або навпаки. Така приватно-державна юридична корпорація спроможна вирішити за відповідну суму практично будь-яке питання. Ставки відомі.

Результатом усієї цієї вакханалії стало повне розкладання суду як інституції влади. Що й засвідчили останні події в країні. Неможливо уявити американського суддю, котрий заявляє платникам податків, що нікого не повинно турбувати, звідки у нього при зарплаті 100 тис. дол. на рік замки, персональний літак, яхта за 50 мільйонів та ін.

Випереджаючи неминучі закиди у згущуванні фарб, наклепі на доблесний суддівський корпус та ін., я без усякої іронії хочу пояснити. Нічого виняткового в тому, що наша судова система обслуговує сама себе, тобто суддів і «ближнє» коло, немає. За таким же принципом побудовані (залишимо осторонь «класику» — міліцію, ДАІ etc.) чимало інших вітчизняних структур — не силових, не владних.

Судді страшенно бояться нововведень, які ставлять процес, процедури вище від їх­ньої свавілля. Судді, хоч як це парадоксально, ненавидять і бояться процесуальних правил. Ухвалений 2005 р. Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) вніс певну паніку, у буквальному значенні слова, в лави нашого суддівського корпусу. Річ у тім, що він містить у собі правила, які різко обмежують можливості суддівського безмір’я. Причому, що характерно, багато з цих правил — геть безневинні «технічні» нововведення. Наприклад, тепер можна вільно писати на свій диктофон весь процес, що надзвичайно нервує, але дисциплінує суддів. Раніше це могло викликати скандал: доводилося ховати, і судді не любили підозрілі дипломати, сумки. Однозначні процедурні правила ненависні суддям саме через їхню однозначність. От як, наприклад, зазвичай відбувається процедура відкладення справи через неявку учасника процесу. Секретар каже стороні, яка з’явилася: я вам випишу повістку на таке-от число, оскільки сьогодні суду не буде. Це найгрубіше порушення суддею присяги — у ЦПК чітко вказано, що суддя відкриває засідання в призначений час, перевіряє явку сторін та ін. Що, як не перенесення засідання ПОЗА цією простою процедурою, вказаною в законі (ЦПК), є порушенням присяги? Суддя, замість того щоб суворо дотримуватися процедури, сам регулярно, нахабно, безвідповідально її порушує. Причому це не виняток, а явище масового порядку.

Суворі процедури (той же «алфавіт») заважають судді тупо і нахабно «брати» за послуги. Строге ж дотримання правил судочинства забезпечує можливість виявлення істини в справі. Це давно зрозуміли на Заході, котрий, як заявляють налякані судові бонзи, оброслі мохом від довгого сидіння в кріслах, нам не указ. Процес, процедура там — на першому місці. Let facts emerge from the fair procedure, — кажуть англійського судді. «Процес виявить факти; факти виявлять себе за справедливої процедури». Такий процес нашим суддям, стурбованим не істиною, а вибиванням усього, що можна зі свого становища, не потрібен...

Відповідно до нового ЦПК змінилися, що найважливіше, місце і роль судді в процесі, він більш не вправі активно втручатися, виявляти ініціативу. Дуже зменшилися можливості для багаторазового перегляду справ, повернення їх у нижчу інстанцію. Важливе нововведення — повне записування слухань. Яке, до речі, суддівське лобі відсунуло до 2008 р., тому що суди нібито виявилися технічно не готовими до таких нововведень. Тобто потихеньку вже «ре-реформували» — усунули кілька таких «технічних» правил, а повну фіксацію судового процесу відклали до кращих часів. Ще щось готують реформатори, аби нейтралізувати все те, що звужує ініціативу, а отже, і корупційний маневр для судді. Такий же опір і своєрідний саботаж ведеться на всіх юридичних фронтах. Воювати є за що — суд, як ми сказали, це останній рубіж захисту чесної людини від монстроподібної держави, що займається в особі чиновників виключно своїми справами.

При цьому самі судді запускають страшилки типу відсутності вільних залів для слухання справ. Усе це дуже перебільшено. Хто буває в суді, може в цьому переконатися. Судді взагалі раді зовсім не мати залів засідань: їм для вирішення питань досить кабінету. Вони панічно бояться глядачів, диктофонів, камер, бо все це їм заважає. Недорікуватість, безграмотність, бездарність і незнання державної мови — от що приховують від глядачів. Окрім основних, професійно зумовлених, гріхів.

Узагалі нормальна людина з розвиненою уявою і певним літературним запасом, яка вперше потрапляє до будинку суду, переживає дивовижні відчуття. Це, мабуть, одне з небагатьох місць, де дух совка зберігся повною мірою. У коридорах можна побачити дивних людей, які з перебільшеною серйозністю переходять із кабінету в кабінет. При цьому більшість, перш ніж увійти, озираються по сторонах — ліворуч, праворуч. Секретарі — переважно дуже молоді особи з фантастичними нігтями в геть не придатному для канцелярської роботи одязі. Міні і, м’яко кажучи, декольте — нормальне явище. Зали стоять пусткою, співробітники зі стурбованими обличчями шастають із кабінету до курилки й назад. Зграйка жриць правосуддя про щось щебече в приймальні... У коридорах, заставлених старими меблями (добротні масивні лави та столи й усякий мотлох), немов тіні, рухаються прохачі... Прохач — це людина, яка, заплативши судовий збір, намагається отримати у держави послугу, що називається правосуддям. Але в цьому кафкінському зам­ку йдуть зовсім інші процеси. А його справа тут мало кого цікавить, якщо, звісно, не потурбуватися заздалегідь, і — сплатити... Ще спостереження: судді ніби соромляться своїх мантій. Як казав Жванецький, наші артисти не вміють носити фраки. Наші судді не вміють носити мантій. Форма не відповідає змісту...

Отже, судді обслуговують самі себе і своїх друзів, сама система корумпована, а нам пропонується мегапроект «Реформа судової системи». Фантастичний проект, бо завдання стоїть колишнє: треба реформувати, нікого персонально не чіпаючи, не звільняючи, не «саджаючи», зрештою. Ну, хіба що відвертих п’яниць і невдах із віддалених сільських районів. Аби прозвітувати у графі «чищення лав». Хто ж буде «зміщати», скажімо поки так, хабарників у суддівських мантіях, відсоток яких давно вийшов за межі «статистичної похибки»? Вищестоящі судді, котрі купили своє крісло за встановленою ставкою? Самоврядні збори суддів? Чи чиновники з Мін’юсту? Чи, мо, таємничий орден під назвою «Прокуратура», яка опікується самообслуговуванням у ще в більшому масштабі, аніж суд?

Реформувати судову систему так, щоб вона перестала обслуговувати себе і почала надавати послуги громадянам України (послуга під назвою «правосуддя» — єдине завдання суду), можна, лише офіційно визнавши її повну непридатність. Після цього можна і треба вжити цілком радикальних заходів. Це і позачергова, якщо завгодно, надзвичайна, повна і безумовна атестація. Треба, нарешті, визнати без усяких там застережень про «чесність переважної частини суддівського корпусу» реальний стан справ у судовій системі. Адже якби переважна частина цього корпусу була чесною, корупція і розкладання в ньому не досягли б нинішнього масштабу. Визнавши цей факт, слід вжити радикальних заходів для остаточного реформування судової системи. Саме так — остаточного, не можна ж реформувати систему вічно, десятиріччями. А тим часом саме в каламутній воді постійних «малих» і середніх реформ український суд обріс тванню корупції і безконтрольності. Отже…

…Тотальна перевірка на поліграфі певних категорій чиновників. Насамперед суддів, прокурорів, офіцерів міліції, СБУ, митниці. (Детектор брехні дає непогані показники, і спеціалісти це чудово знають, ніякої тут екзотики.) Наприклад, у США всі без винятку працівники ФБР проходять цю процедуру, і ніхто при тому не скаржиться на порушення п’ятої поправки Конституції США. Невдале проходження поліграфа означає відмову в посаді, і ніхто, у тому числі президент, не може втрутитися, зателефонувати. (Принаймні коли після перемоги Р.Рейгана на виборах президента США запропонований директором ЦРУ кандидат на високу посаду «не пройшов» поліграф, єдине, що міг зробити його покровитель, — це запропонувати повернутися в бізнес. Процедура є процедура. Свіжіший приклад — директор Світового банку, звільнений за вчинок, за який у нас хіба що трохи «покартають».) Можливі помилки техніки просто не повинні братися до уваги. По-перше, похибка вкрай незначна, по-друге, саме тут теза про ліс і неминучі тріски цілком доречна і заперечень не викликає — не той контекст. Ще ніхто не вмирав від того, що його не взяли на роботу в суд, СБУ, митницю, куди кандидат, звісно, мріяв прийти з дитинства. До речі, чим можна пояснити, що в Харкові торік найвищий конкурс був на спеціальність... ні-ні, не юриспруденція чи переклад. Підприємливі абітурієнти вибирають нині «митну справу» (сім чоловік на місце). Романтика, знаєте... Ось таких «романтиків» і фільтрує детектор брехні. Фільтр цей грубий, але в поєднанні з фільтрами «тонкого очищення» (див. нижче) ефект дає моментальний.

…Регулярне, повне й незаперечне відкриття фінансового та майнового стану судді і обов’язково — його родичів. Відмова, відхилення — автоматичне звільнення (зафіксувати це правило в законі). Неможливо уявити, щоб суддя американського Верховного суду (конституційного в цій країні немає) на запитання платника податків про доходи, потенційно непорівнянні з його платнею, відповів би: «Не суньте свого носа у мої доходи, це моє приватне життя». Тому що це запитання — не приватне життя, бо суддя утримується на гроші громадян зовсім не для того, аби його родичі незбагненним чином знаходили можливість отримувати в подарунок багатомільйонні суми. Тим часом саме так відповів один із суддів КС України на запитання про джерела збагачення родичів.

…Негайне впровадження в життя гарантованого Конс­титуцією України суду присяжних. Це допоможе радикально усунути банальне хабарництво хоча б під час розгляду тих категорій справ, які будуть винесені на суд присяжних. Сперечатися тут ні про що. Купити присяжних технічно складно, а практично неможливо. Убогих спекуляцій щодо непрофесійності «простих людей» не оскаржуватимемо з однієї простої причини — непрофесіоналізм суду присяжних не вада, а невід’ємна ознака цього інституту. Але й тут судді — майже всі — категорично проти! Тільки дуже наївна людина повірить, що вони керуються при цьому турботою про справедливість судових рішень. З рук вислизне найбільш хабаромісткий (у середньому 1000—2000 доларів за один рік позбавлення волі) сегмент судового ринку. Тому й роздмухують страхи: люди з вулиці, мовляв, випускатимуть на волю
убивць та гвалтівників. По-перше, не випускатимуть, як свідчить практика інших країн, а по-друге, якщо й випускатимуть — така воля народу, котрий у нас, як люблять говорити перед виборами, джерело влади.

…Люстрація, аналогічна тим, які відбувалися у країнах соцтабору. Саме ті колишні соцкраїни, котрі не побоялися радикальних заходів із усунення корупції (Угорщина, Чехія, Естонія, не кажучи вже про колишню НДР), домоглися очищення юридичної бюрократії від хабарників та ледарів, стукачів комуністичних спецслужб. До тих, хто не пройшов цього чистилища або не хотів його проходити, — жодних каральних санкцій. Просто: до побачення, можете шукати місце для застосування знань поза державною сферою, яка потребує, багато хто це забув або не знав, граничної чистоти рук і помислів.

…Навіть такий простий захід як алфавітний розподіл справ у суді може приборкати знахабнілих суддів. Така процедура насправді просто заважає голові суду і його наближеним «вирішувати питання» — хто, кому, скільки тощо.

…Впровадження обов’яз­кового складання спеціалізованих тестів на логічне мислення за типом американського тесту LSAT (особливий тест для вступників до юридичних вузів). У результаті цього відбору недорікуватих прокурорів, яких більшість, ми не побачимо в суді, як і суддю з інтелектом базарної торговки та практично таким самим словниковим запасом.

Надзвичайно характерно, що противники таких суто технічних заходів (детектор брехні, алфавітний розподіл справ, регулярне розкриття джерел витрат тощо) одночасно проти такого нововведення, як тестова система оцінки знань у вузах. Це зовсім не випадково. Тестова система як суто технічний, процедурний захід значною мірою відтинає корупційні можливості. Простіше кажучи, з нею важко дати хабара тому, хто вирішує. З тієї простої причини, що вирішує цифра набраних балів, а не ректор чи приймальна комісія. Хабарники всіх рівнів розуміють: під загрозою вся їхня жахлива піраміда брехні, хабарів, знайомств, зв’язків. Тому вони й висміюють нервово ці прості технічні нововведення, які відтинають їх від бездонного корита.

Заперечення суддів, що атестації, люстрації, поліграф, тести — це незаконно, не повинні братися до уваги. Ці заходи не порушують нічиїх прав. Права будь-якого чиновника, це слід нагадати, у тому числі судді, обумовлені і обмежені його посадовими обов’язками. І не більше. Ще М.Вебер справедливо відзначав таку відмітну ознаку державної влади: жодних самостійних прав, не пов’язаних зі своїми функціями, особи, які цю владу представляють, не мають. Зрозуміло, крім тих прав і свобод, які належать усім іншим — «простим» — людям.

Таким чином, усе це цілком здійсненне, конституційне, законне. Принаймні не менш законне, ніж встановлення пенсій «юридичним» чиновникам середнього і вищого рангу у 15—25 разів вищих за звичайну пенсію українця, не менш законне, ніж багатотисячні оклади суддів вищих судів. Усе це треба примусити відпрацьовувати. Повністю: якщо зар­плата стахановська, то й норма відповідна. Звідси легітимність радикальних заходів, моральна виправданість тотальних «чисток». Усі ці блага і привілеї повинні мати справді найкращі, найрозумніші, найосвіченіші люди, а не убогі, переважно недорікуваті «жерці справедливості» зі злодійкуватими очима.

Потрібні лише політична воля і сміливість.


Для друку


Фотогалерея
Фотогалерея

Рекомендуємо
прочитати