Рух добровольців

"Простір свободи"


У боротьбі із зеленим змієм перемагає...

Аліна БАЖАЛ,  "Дзеркало тижня"

 

…Хоча стародавні греки славилися щедрими бенкетуваннями, вони розуміли, що зачинати дітей краще на тверезу голову. Недарма бог ковальства — каліка Гефест був зачатий Зевсом саме «з п’яних очей». На Русі молодятам на весіллі дозволялося тільки вмочати уста в мед. І неспроста: сучасні дослідження свідчать, що в дітей, зачатих п’яними батьками, у п’ять разів частіше спостерігаються нервово-психічні розлади. Навіть невеликі дози алкоголю згубно впливають на формування мозку.

Нам відомо все: що майбутнім мамам і татам краще не пити; що років до 20, поки організм формується, краще не вживати алкоголю в жодному вигляді; що зловживання алкоголем спричиняє різні захворювання... І все-таки ми п’ємо. П’ють старі й малі, молодики та зрілі чоловіки, вагітні... А недавно у ЗМІ з’явилася тривожна інформація: згідно з даними ВООЗ, українські підлітки — на першому місці у світі в рейтингу вживання алкоголю серед дітей та молоді.


Втім, як виявилося, усе ще не так критично. Хоча підстав для занепокоєння чимало. Зібравши журналістів за круглим столом, медики роз’яснили ситуацію.

«На першому місці за споживанням алкоголю на душу населення — такі країни, як Франція та Іспанія, але не Україна», — зазначив головний психіатр-нарколог Київської області, заслужений лікар України Геннадій Зільберблат.

«Насправді нікому точно не відомо, хто яке посідає місце в списку країн, де діти зловживають спирт­ним, — пояснив глава асоціації психіатрів України Семен Глузман. — Є дуже багато псевдодосліджень і вчених, які некоректно висловлюються. Серйозні дослідження такого роду проводяться протягом тривалого часу. В Україні проводилося лише одне мультидисциплінарне дослідження на цю тему. Воно виявило дуже серйозні проблеми. Ми намагалися передати його результати верховній владі — одній, потім іншій, але можновладці ними не зацікавилися, хоча вчені дійшли важливих висновків щодо конкретних регіонів. Це ще раз підтверджує: в Україні немає наркополітики, а в керівництва країни бракує політичної волі, щоб побачити реалії нашого життя».

Національне репрезентативне дослідження стану психічного здоров’я населення України, що зачіпає й проблему алкоголізму, замовила не дер­жава, а Всесвітня організація охорони здоров’я. Вона ж і кошти надала. Польові дослідження були проведені 2002 року, аналіз результатів триває донині. Але основні висновки вже зроблено.

Картина така: сьогодні на обліку в лікувальних закладах наркологічного профілю перебувають 700 тисяч осіб, які потерпають від алкогольної залежності. 50—60 тисяч звертаються за лікуванням повторно. Середньостатистичний українець споживає на рік 12 л алкоголю, тобто понад 0,03 л на день. Начебто не так і багато. Найбільше зловживань алкоголем спостерігається на південному сході країни, проте останнім часом почастішали випадки алкоголізму й у західних областях. Як стверджує Семен Глузман, за останні роки у 10—12 разів почастішали випадки «пивного алкоголізму». За кількістю власників «бичачого серця» та «пивної печінки» ми наближаємося до таких традиційно «пивних» країн, як Чехія і Німеччина. Зростає кількість гострих та хронічних алкогольних психозів, смертність від хвороб, зумовлених алкоголізмом, не кажучи вже про нещасні випадки й ДТП, у яких винні п’яні. Частішають випадки жіночого та підліткового алкоголізму.

Крім того, як розповів асистент кафедри психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика Станіслав Костюченко, у групі ризику в Україні опинилися люди, які в інших країнах вважаються найменш схильними до алкоголізму, — чоловіки середнього віку, які працюють, мають сім’ю і дітей. Алкогольно залежними є 30% українців віком 25—50 років. Чому так?

«Алкоголь, як і будь-яку психоактивну речовину, вживають, аби дістати задоволення, — пояснює завідувач відділу соціальної та експериментальної наркології Українського інституту соціальної та судової психіатрії, кандидат медичних наук Михайло Ігнатов. — Якщо людина не знаходить у житті щастя, вона компенсує його штучними замінниками. Один із компонентів щастя — щоб бажання збігалися з можливостями. А що спостерігаємо в нас? Повсюдно демонструється успішне життя олігархів, шикарні машини, квартири та яхти, а звичайна людина не може забезпечити собі такого рівня статку... От і виникає внутрішній кон­флікт. З іншого боку, бідніша нація, в яких у суспільній установці закладено, що головне щастя — у родині, дітях, гармонії із собою й природою, духовному самовдосконаленні, буде щасливіша і «замінників щастя» не потребуватиме...»

Голова Національної ради з питань охорони здоров’я при президентові України професор Микола Поліщук зазначив, що до алкоголю вже «причастилися» 40% українських школярів. Щоправда, ідеться не про зловживання, а тільки про вживання спиртних напоїв — переважно слабоалкогольних, — яке стало невід’ємним елементом сучасної культури спілкування. Вислів «пішли на пиво» зазвичай означає «поговорімо відверто» або «я хочу відпочити й повеселитися разом із тобою».

«Тільки одна з десяти осіб, які вживають алкоголь, стає залежною, — каже Михайло Ігнатов. — Чому ж тоді тривожаться фахівці? Тому що вживання психоактивної речовини, зокрема алкоголю, спричиняє тривалі, а найчастіше й незворотні зміни у центральній нервовій системі. Ми провели цікаве дослідження — обстежили понад 3000 старшокласників і студентів молодших курсів у промисловому місті. Серед них не було алкоголіків, проте більш як 50% уживали алкоголь раз на тиждень. Не горілку навіть — пиво та слабоалкогольні напої. Але виявилося, що в цих помірно питущих юнаків і дівчат навіть артеріальний тиск вищий, ніж у тих, хто взагалі не п’є. Крім того, у них яскравіше виражені психологічні проблеми — вони менш стійкі до стресів, гірше адаптуються до нового оточення, більше конфліктують із родичами, у місцях навчання. Не треба чекати, доки діти стануть алкозалежними — потрібно створювати умови, щоб цього не сталося!».

Слабоалкоголка... Молодь, яка більш-менш зорієнтувалася у світі спиртного, зневажливо називає ці напої «хімією» і надає перевагу «більш натуральному» пиву. Підозріло яскраве забарвлення, присмак спирту й дешевих ароматизаторів не приваблять до цих напоїв і дорослу, солідну людину. От і виходить, що єдина категорія населення, якій можна «впарити» лонгери та джин-тоніки, — нерозбірливі підлітки. І рекламісти починають безсоромно загравати з незміцнілими умами. Напої позиціонуються як «молодіжні», «драйвові», «для справжніх дівчат» і «крутих хлопців»... Той, хто вип’є «чарівного зілля», стане стильним, упевненим у собі, душею компанії, королем вечірок... Мало кому після перегляду такого відео згадається розв’язний прищавий недоросток зі скляними очима й перегаром із рота, який меле жахливі нісенітниці ледь слухняним язиком... Але річ не тільки в тім. З одного боку, агресивна реклама дає установку: пий, якщо ти крутий! З іншого, давить на мізки соціальна реклама: якщо вживаєш алкоголь, помреш від раку печінки або інших жахливих хвороб. У підсвідомості формується установка: «я хочу бути крутим — отже, я маю це випити і померти»...

Якщо держава турбується про здоров’я нації, почати потрібно саме з вилучення з продажу слабоалкогольних напоїв. «Легкий», «дамський», ледь не «дитячий» алкоголь — досить лицемірства! Організму однаково, під якою етикеткою спирт у нього вливається — суть у кількості випитого. А багато хто жлуктить «слабоалкоголку», наче сік чи колу...

Історія знає і державні заборони на вживання алкоголю, і навіть репресивні заходи. «Якщо власник винограднику в Стародавній Греції не розбавляв вина наполовину водою, виноградник вирубували, — розповідає Геннадій Зільберблат. — Якщо продовжував пиячити — його просто виганяли. А в Стародавній Індії брахманам заливали розплавлений свинець у рота, якщо вони зловживали алкоголем. На початку 1900-х у Росії було запроваджено «сухий закон», який був скасований тільки в 1920-ті роки радянською владою. «Сухі закони» встановлювали у США й інших країнах». Та чи були вони ефективними?

Хоча Микола Поліщук і зазначив, що під час горбачовської антиалкогольної програми 1985—87 рр. тривалість життя чоловіків зросла на 3,6 року, а жінок — на 2,1, загалом усі учасники круглого столу визнали, що черговий «сухий закон» був би злочином проти українців. Негативні наслідки всім відомі: бум підпільного самогоноваріння, сплеск отруєнь внаслідок уживання ліків на спирту, побутової хімії, одеколонів... Проблему потрібно вирішувати інакше. Насамперед — створити умови, за яких продавцеві буде невигідно продавати алкогольні напої, а потенційному покупцеві — невигідно пити. Прийшов на роботу нетверезим — втратив роботу, достойний заробіток. Наголошую: спершу потрібно створити добре оплачуване робоче місце, яким людина дорожить, а вже потім забороняти вживати алкоголь під час виконання своїх обов’язків.

«Україна може подолати проблему алкоголізму, але комплексно, за рахунок багатьох чинників, — каже Микола Поліщук. — Це і заборона агресивної реклами алкоголю та тютюну, в чому головну роль відіграють ЗМІ, і зменшення доступу до цієї отрути, зокрема за рахунок підвищення акцизу. Це й обмеження місць і часу продажу та вживання алкогольних напоїв. Свого часу Швеція запроваджувала картки на продаж спиртного і за 30 років подолала проблему алкоголізму. Потрібно заборонити розпивати спиртні напої на робочому місці, у громадських місцях, на дискотеках. Влада має чітко регулювати вік, з якого людина може купувати спиртне, і місця, де можна його продавати. Важлива роль тут відводиться школі, сім’ї. Необхідно відбудувати спортмайданчики для масового заняття фізкультурою та спортом. А ще припинити пропаганду вживання алкоголю й паління у творах мистецтва...»

Щоб зрозуміти, чи можна вберегти націю від спивання, потрібно розуміти причини, з яких люди п’ють. Їх можна умовно розділити на дві великі групи. Перша — коли вживання алкоголю допомагає долучитися до певної групи людей. Приклад — село, де всі поголовно п’ють і без пляшки встановити контакт із людиною неможливо. Або коло товаришів по чарці, де спілкування під пиво або горілочку стало нормою. Це може бути й збіговисько примітивних «гопників», і компанія рибалок, і якась богемна тусівка інтелектуалів, творчих особистостей. У цьому разі питущій людині може бути неприємний сам алкоголь, ефект і наслідки його вживання, проте вона п’є задля встановлення потрібних соціальних зв’язків.

Таке «ритуальне пияцтво» характерне для багатьох культур. Причому прилучення до нього найчастіше починалося ще в сім’ї. Його не скасувати заборонами, але можна обмежити цивілізованими рамками. А для цього необхідно змінювати установки суспільства, формувати культуру пиття.

Маленьким спартанцям показували п’яних рабів, аби пияцтво і рабство в їхній свідомості чітко асоціювалися одне з одним. Логіка проста: перепивши, людина втрачає контроль над собою, а отже, нею легко зможе маніпулювати хтось інший.

П’яні люди, котрих я бачила в дитинстві, налякали мене, справили відразливе враження. Нізащо б не хотіла бути схожою на них! На щастя, під час сімейних застіль пити мене ніхто не змушував. Та що робити, коли потрапляєш у питущий колектив — у вузі, на роботі, в компанії друзів? Коли всі навколо повторюють слідом за Тарапунькою і Штепселем, що «не п’є людина, яка дуже хвора або анонімки пише»?

Питання в тім, скільки і як пити. Як визначити свою норму? Які напої можна змішувати, а які — ні? Як правильно закушувати? Як чемно відмовитися, щоб при цьому тебе не вважали білою вороною? Краще, аби все це пояснили батьки, інакше доведеться шукати істину, експериментуючи на власному організмі. Не пропаганда, не табуювання — має формуватися етика пиття.

Друга група причин, із яких люди п’ють, пов’язана із фізіологічною залежністю від алкоголю. В основі формування такої залежності зазвичай лежить конфлікт між незадоволеними потребами людини і стримувальними бар’єрами навколишнього середовища. Правий був той, хто сказав: «що у тверезого в голові, то у п’яного на язику». Алкоголь розгальмовує, знімає тривогу, страх, під його дією людина робить те, що боїться або соромиться зробити на тверезу голову: привертає до себе загальну увагу, сексуально розкріпачується, стає агресивнішою, розв’язнішою. Небезпека полягає в тім, що людина втрачає здатність вирішувати свої психологічні проблеми, звільнятися від «задавлених» негативних емоцій, комплексів без уживання алкоголю. У цьому разі вона п’є саме заради алкоголю як такого, відчуттів, викликаних його вживанням. На відміну від першої групи, такі люди завжди опохмеляються й аж ніяк не завжди мають потребу в «колегах по чарці». Навпаки — їхні соціальні контакти поступово обриваються, особистість руйнується.

Заборонами, проповідями такої людини не врятувати. Навпаки: що більше її почуття вини, то більша доза спиртного буде потрібна їй, аби розкріпачитися і заглушити це почуття.

А тому п’яного, котрий нікому не заважає, не слід піддавати остракізму. Викликає ж у нас співчуття хвора людина? На роботі їй скажуть: «Сиди вдома, не заражай інших, лікуйся і повертайся. Може, допомогти чимось?». Чому б не ставитися так само до питущого? Можливо, людині потрібна допомога, підтримка.

«Проблеми лікування алкоголізму не вирішити суто медичними методами, — вважає голова громадської організації «Фенікс» Ірина Король. — Необхідна мотивація на одужання, соціальна мережа підтримки хворого протягом лікування та після нього, щоб результати закріпилися. Дуже важливу роль відіграють рідні, друзі».

Семен Глузман розповів, що чоловіки-алкоголіки виліковуються швидше, оскільки їх у більшості випадків відвідують дружини, допомагають повернутися до нормального життя. Жінка-алкоголічка практично завжди залишається зі своїми проблемами сам на сам. А все тому, що в нашому суспільстві ставлення до питущого чоловіка традиційно поблажливіше. Непристойну поведінку, потворний вигляд чоловіка, який перепив, суспільство ще може пробачити, виправдати. Жінки — ніколи. У Стародавній Індії жінці з вищої касти, яку заскочили на пияцтві, на чолі випікали тавро у вигляді посудини для вина, виганяли з дому, і ніхто не смів надати їй притулок. У нашій країні, у наші дні від неї так само відвертаються. Розпадаються шлюби, «порядні» чоловіки швидко зникають з обрію, зате завжди відгукнуться нікчемні «горілчані брати»... Результат — набагато швидше падіння жінки, яка спивається, і вилікувати таку пацієнтку зазвичай дуже важко...

Толерантне, людяне ставлення відкриває людям, які спиваються, шлях «назад» — до нормального життя. Однак правопорушення, вчинені у стані сп’яніння, мають каратися обов’язково й суворо. Тут уже повинні попрацювати правоохоронні органи. Неважливо, що, протверезівши, ти нічого не пам’ятаєш, — ти винен у тому, що дозволив собі перевищити свою норму і порушив спокій, створив загрозу здоров’ю або життю інших людей. Наступного разу триматимеш себе в руках...